6 червня російські терористи здійснили підрив Каховської ГЕС, що спровокувало масштабний екоцид на півдні України.
Більше про прогнозовані наслідки ми розповіли у : Майбутні наслідки затоплення: сільгоспугіддя, ґрунти, клімат, логістика
Та, на жаль, ця споруда більше не може бути відновлена.
Каховська ГЕС шостим і останнім ступенем Дніпровського каскаду ГЕС. Вона була лідером з виробництва електроенергії, хоча мала найменшу потужність. Ця станція забезпечувала електроенергією та питною водою всю південну частину України, водопостачання Криму також залежало від неї.
Колись Каховська ГЕС вважалася однією з найважливіших будівель післявоєнного періоду та була єдиною станцією в Україні, виконаною в монументальному стилі.
Класичні елементи, що зустрічаються на Каховській ГЕС, рідко зустрічаються на інших гідроелектростанціях. Вони комбінуються з сучасними бетонними та залізобетонними конструкціями, які мають чітко визначену функціональність. Таким чином, архітектура Каховської ГЕС втілює дуалізм: з одного боку – класика, з іншого – сучасні інженерні споруди. Архітектурним плануванням електростанції займався академік архітектури Георгій Орлов, який був учнем авангардного архітектора Віктора Весніна
Елементи Ренесансу виявляються у трьохчастинній композиції машинного залу з аркадами у нижній частині, а також у фасадах, декорованих рустуванням. Одним з архітекторів комплексу, Юрієм Гумбургом, було зазначено, що круглі вентиляційні вікна машинного залу були натхнені Херсонським храмом. Справді, подібні вікна можна побачити на Греко-Софійській церкві.
Композиція шлюзу складається зі вхідних воріт у формі триумфальної арки, прикрашеної аркадами, що нагадує архітектуру Стародавнього Риму та його акведуків. На виході з шлюзу ворота прикрашені двома чотиригранними баштами, що також виконані з цегли.
Для конструкції станції був використаний метод великоблочного бетонування, який був розроблений головним інженером будівництва Петром Непорожнім. Тільки у 1954 році за допомогою цього методу було викладено 700 тисяч кубометрів бетону, що становило світовий рекорд у той час.
Будівництво Каховської ГЕС зазнало більших труднощів, ніж будівництво навіть найбільшої української ГЕС, Дніпровської. Це було пов’язано з м’якими ґрунтами, що ускладнювали роботу на 30%.
В рамках проекту було викопано близько 800 мільйонів кубічних метрів ґрунту, а також затоплено десятки тисяч гектарів лук та 2,8 тисяч гектарів ріллі. На жаль, цей процес призвів до затоплення сотень сіл, і 37 тисяч людей залишилися без домівок. Жителів було примусово переміщено до нових поселень на узбережжі. Найбільш болісною втратою стало затоплення Великого Лугу, земель з унікальною історичною цінністю, де колись розташовувалися Запорізькі Січі.
Про цей акт щодо культурної спадщини писав кінорежисер Олександр Довженко у своїй кіноповісті “Поема про море”: “Цей страшний сон переходить у дійсність майже непомітно… Весь Дніпровський Низ, від Запоріжжя до Каховки, зразу став невпізнанним. Пішов під дніпровську воду великий Запорозький Луг, потонули навіки старі хрести на дідівських кладовищах. Все, що батькам і дідам віками здавалося красивим від перших дитячих років, — все щезло”.
У 1950 році було засноване місто Нова Каховка, яке замінило село Ключове, засноване ще у 1890 році. У новому місті оселилися працівники станції. Близько 12 тисяч людей з 19 різних національностей долучилися до будівництва.
Каховська ГЕС мала як позитивні, так і негативні наслідки. Це була остання споруда в рамках проєкту під назвою “Великі будови комунізму”, який передбачав будівництво численних гідроелектростанцій, зрошувальних систем та судноплавних каналів в радянській Україні. Проєкт був ідеєю Сталіна про “Великий план перетворення природи”.
