Державна компанія «Чорноморське морське пароплавство» колись могла пишатися третім місцем у рейтингу світових пароплавств, але зберегти та примножити успіхи, на жаль, не вдалося.
https://ru.wikipedia.org/
Почати розповідь варто з радянських часів. Тоді Чорноморський флот належав державі, а компанія процвітала. Назву «Black Sea Shipping Сompany» (в перекладі на англійську) знали у 273 портах світу. У 1981 році пароплавство отримало престижну міжнародну нагороду в області світової морської торгівлі «Золотий Меркурій», а флот щомісяця поповнювався новими суднами. А через два роки підприємство масштабно відзначило 150-річчя від свого заснування. Флот складався майже з 360 суден. Це були і пасажирські судна, і танкери, і контейнеровози. Загальна вартість активів оцінювалася приблизно в 7 млрд 80 тис. доларів США, а на суднах працювало близько 27 тис. моряків. Керував цим «скарбом» у той час Станіслав Лук’янченко, але в 1986 році його було усунуто. Тоді сталася аварія теплохода «Адмірал Нахімов». Приблизно в цей час починається новий період розвитку підприємства, який скоріше варто назвати занепадом.
Чорноморське морське пароплавство, деякі члени екіпажу і їх сім’ї, 1960-і роки.
До кінця 1992 року фінансовий стан «Чорноморського морського пароплавства» різко погіршився. Заборгованість за кредитами продовжувала зростати, і в якийсь момент склала близько 170 млн доларів. Після Лук’янченко пароплавством почав керувати Віктор Пилипенко, який раніше керував Дунайським пароплавством. І незважаючи на всі його спроби відповідати минулим «міркам», часи змінювалися, працювати як раніше було вже неможливо. Після кампанії з оновлення флоту, кількість суден пароплавства почала зменшуватися. Суден списували більше, ніж купували. Найбільш помітні зміни можна віднести до 1991 року, після путчу і Біловезької угоди про припинення існування СРСР (8 грудня 1991). Всі ці процеси не давали нормально функціонувати компанії. Зруйнувалися багато схем постачання сировини, обладнання, продукції. Тоді і з’явився той самий, згаданий вище, борг.
У перші роки незалежності України країною керували люди, які не були достатньо обізнані про роботу морської сфери. Такі важливі для країни активи не були оцінені гідно і не ставилися на перше місце. Право розпоряджатися суднами пароплавства отримав «Укрморфлот». Почалися «темні» процеси: судна передавали в ненадійні оренди, змінювалися прапори. Щоправда вже в 1993 році «Укрморфлот» ліквідували. Далі почався процес не менш зрозумілий, який лише посприяв погіршенню ситуації. Одним із шляхів розв’язання проблем зі збитками підприємства стала корпоратизація. У 1993 Указ про створення акціонерного судноплавного концерну «Бласко» – «Чорноморське морське пароплавство» підписав Президент України Леонід Кравчук, однак документ був ветований парламентом, а в 1995 році скасований Леонідом Кучмою. У цей період гроші, яких і так було не багато, витрачалися на проєкти, які за підсумком навіть не були реалізовані. Цікаво, що дотепер немає точної інформації щодо всіх процесів, які відбувалися в той час. Є багато «порожніх» місць, які ніхто так і не заповнив. Винного знайти досить складно, але точно можна сказати одне: всі процеси, що відбувалися тоді з підприємством, наносили більше шкоди, ніж користі. Так, в 1994 році новим керівником став А. В. Коваль, а в наступному році – А. М. Стогненко. Від постійних змін керівників ситуація лише погіршувалася. Для погашення заборгованостей брали нові кредити, що призводило до збільшення боргової ями. Судна пароплавства почали заарештовувати в усіх світових портах. За цей час було втрачено більше 170 одиниць флоту.
На жаль, в 1999 році ситуація виглядала наступним чином: у компанії було 15 суден і більше 10 млн доларів боргу. Що ж сталося з підприємством в 2000-х? У 2006 році почалася процедура банкрутства. Далі пройшла реорганізація. Пароплавство стало підкорятися Державній службі морського і річкового транспорту в складі Міністерства інфраструктури. Цікаво, що судові засідання з процедури банкрутства тривають і донині, вже п’ятнадцять років поспіль.
Історія компанії показала, що при неефективному використанні таких цінних активів, вони можуть зникнути. Як сталося з флотом «Чорноморського морського пароплавства». Маючи 2800-кілометрову берегову лінію і велику кількість портів, на даний момент понад 90% українських вантажів перевозять іноземні судна, а українські моряки ходять під чужими прапорами. Відродити флот буде досить складно, але шанс є. А значить, є надія.
