Розпочата майже 10 років тому портова реформа стимулювала інвестиційну активність держави та приватного сектору. Ми стали свідками реалізації як окремих приватних або державних проєктів, так і проєктів публічно-приватного партнерства. Кожен такий інвестиційний проєкт передбачає будівництво або реконструкцію об’єктів термінальної інфраструктури, і як правило, розвиток суміжних гідротехнічних споруд (ГТС): причалів, їх операційних акваторій, каналів тощо. І якщо комерційні та фінансово-економічні параметри таких проєктів вирішуються в робочому порядку, то інженерні рішення, направлені на будівництво або реконструкцію ГТС, стикаються з серйозними юридичними викликами.
Корні проблеми полягають у специфіці розміщення ГТС (такі споруди знаходяться повністю або частково під водою) та неузгодженості відповідних положень Кодексу торговельного мореплавства, Земельного та Водного кодексів, а також Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”, в частині відведення землі та водного простору.
З одного боку будь-яке будівництво в Україні здійснюється виключно за умови оформлення відповідних прав на землю, з іншого – формування земельних ділянок на землях водного фонду, зайнятих внутрішніми морськими водами, територіальним морем, у тому числі акваторією морських портів, є нормативно неврегульованим. У цьому контексті можна зробити наступні висновки:
– Законодавство виокремлює земельну ділянку та водний об’єкт над нею, як два окремі об’єкти правовідносин, розпорядження якими здійснюють різні органи влади. В той же час земельна ділянка (дно) та водний об’єкт (поверхня) є єдиним та неподільним об’єктом правовідносин, в результаті чого неможливо користуватися та/або розпоряджатися земельною ділянкою дна водного об’єкту без використання тих самих прав щодо самого водного об’єкту.
– Аналіз Земельного кодексу свідчить про відсутність компетенції відповідних місцевих органів державної влади або самоврядування розпоряджатися землями дна моря, які не входять в межі відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Крім того, здійснюючи розпорядження землями дна водних об’єктів (море, лиман) відповідні органи фактично розпоряджаються і простором над ним (відповідним водним об’єктом), не маючи на те належних повноважень.
Незважаючи на чисельні випадки відведення земельних ділянок дна водних об’єктів загальнодержавного значення (акваторій морських портів, БДЛК) для цілей будівництва гідротехнічних споруд, судова практика свідчить про факти перевищення владних повноважень в процесі розпорядження такими землями.
Відповідно, на даний час склалась ситуація, коли жоден суб’єкт виконавчої влади, включаючи Кабінет Міністрів України, не вправі приймати рішення про оформлення права на землю дна водного об’єкту загальнодержавного значення.
В той же час, в окремих портах зустрічаються суперечливі випадки, коли фактичне користування однією ділянкою, розташованою під акваторією порту, одночасно здійснюють господарюючий суб’єкт, на підставі договору оренди та АМПУ, на підставі права користування акваторією, яка відведена в установленому порядку Кабінетом Міністрів України.
На жаль, спроби законодавчого вирішення наведеної проблеми не досягли успіху. У якості останнього прикладу можна навести законопроєкт “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання містобудівної діяльності у межах акваторії морських портів, у зоні дії навігаційного обладнання та морських шляхів” (№ 5431 від 18.11.2016 року). Свого часу, законопроєкт не було розглянуто та врешті відкликано.
Враховуючи важливість вказаного питання для морської та річкової галузі, до процесу підготовки нових змін до законодавства долучились експерти Європейської Бізнес Асоціації. Підготовлений законопроєкт застосовує аналогічний до попередніх проєктів підхід: скасування необхідності формування та відведення земельних ділянок на землях, зайнятих внутрішніми водними шляхами загального користування, віднесених до категорії судноплавних, в тому числі акваторіями морських портів. Інакше кажучи, закон дозволятиме будівництво на вказаних землях за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.
Законопроєктом пропонується встановити особливості будівництва на землях водного фонду, розташованих під судноплавними водними об’єктами, а також посилити значимість планів розвитку морських портів в процесі планування та забудови, розробки містобудівної документації.
З метою забезпечення безпеки судноплавства та збалансованого розвитку порту, проєкт передбачає отримання наступних дозвільних документів: (a) дозвіл Міністерства інфраструктури України на предмет відповідності об’єкта будівництва плану розвитку відповідного морського порту; (b) погодження Державної служби України з безпеки на транспорті на предмет дотримання вимог з безпеки судноплавства. У випадку будівництва у межах акваторії морського порту, в зоні дії навігаційного обладнання та морських шляхів необхідним є отримання обох дозвільних документів. У випадку будівництва за межами акваторії порту – лише погодження Державної служби України з безпеки на транспорті. Вказані дозволи долучаються до документів, необхідних для отримання дозволу на будівництво.
Наразі законопроєкт передано до Міністерства інфраструктури України. Залишається сподіватись, що міністерство та Уряд повернуться найближчим часом до вирішення проблеми, пов’язаної з будівництвом на землях зайнятих внутрішніми водними шляхами та акваторіями портів, та ініціюють внесення відповідних змін до законодавства.
Олена Юрець, Шарапа Марина, юридична фірма AGRECA
