Bogdan Andriitsev
Російсько-українська війна зумовила глобальні тектонічні зсуви не тільки у сфері безпеки, а і в енергетичному секторі. До її початку з огляду на очевидні стрімкі кліматичні зміни у світі існувало розуміння об’єктивної необхідності «зеленого переходу». Однак його розглядали як віддалену перспективу, на реалізацію якої підуть десятиліття. Тепер ситуація змінилася. Агресія Росії та використання нею джерел енергії як гібридної зброї суттєво звузили простір для маневру для енергосистем Європи та США.
Тому 17 червня 2022 року на Форумі найбільших економік з клімату та енергетики (MEF) президент США Джо Байден наголосив, що необхідно прискорити «зелений перехід». Він вважає, що перехід на відновлювальні джерела енергії не лише має вирішальне значення для уникнення кліматичної кризи, а і є питанням національної безпеки. ЄС також активно педалює декарбонізацію та заміщення енергоносіїв із країни-агресора, хоча у порівнянні з США значно більше залежить від їх поставок. Зокрема, у затвердженому у травні 2022 року на спільному засіданні Європарламенту та Ради Європи REPowerEU Plan особливу увагу приділено водневим технологіям.
Понад 30 країн уже мають стратегії та дорожні мапи розвитку водневої економіки. На лютий 2021 року у світі було оголошено про 228 інвестиційних проєктів по всьому ланцюжку доданої вартості водневої економіки загальною вартістю $350 млрд до 2030 року (із них на етапі планування та реалізації – на $83 млрд). На листопад 2021 року кількість оголошених проєктів становила вже 520 одиниць на загальну суму понад $500 млрд до 2030 року, причому більшість із них буде реалізовано в Європі. Отже, ще до війни воднева економіка розвивалася доволі стрімко. Глобальне переосмислення енергетичних і безпекових викликів, яке запустила повномасштабна російська агресія, зробить темпи розвитку галузі безпрецедентними.
Відповідно до звіту McKinsey&Company перехід до водню як основного джерела енергії – єдиний інтенсивний шлях до декарбонізації низки галузей. Утім, на сьогодні розвиток технологій виробництва та транспортування «зеленого водню» потребує суттєвих інвестицій та часу. Тому низка компаній звертає увагу на «зелений аміак» як можливу альтернативу. Як джерело енергії аміак удев’ятеро потужніший за літій-іонні батареї та майже удвічі енергетично щільніший за рідкий водень. Аміак легше транспортувати, використовуючи наявні технології та інфраструктуру. Саме тому його можна використовувати і як паливо, і для отримання водню.
Міжнародні морські перевезення – це одна з галузей, найбільше зацікавлених у використанні аміаку. За даними Міжнародної енергетичної агенції (IEA), у 2020 році вона генерувала близько 2% усіх викидів оксиду вуглецю у світі. Тож і для суднобудівників, і для перевізників перехід до кліматичної нейтральності потребує рішучих дій.
Тому вже зараз кілька компаній вивчають можливість використовувати аміак у судноплавстві, хоча нові вимоги IMO до викидів оксиду вуглецю почнуть діяти нескоро. На початку 2020 року компанії MISC, Samsung Heavy Industries (SHI), Lloyd’s Register та MAN Energy Solutions заявили про спільну роботу над створенням танкера, що використовує аміак як паливо. Норвезька нафтова компанія Equinor у партнерстві з морською технологічною компанією Eidesvik мають намір переобладнати судно Viking Energy для роботи на аміаку до 2024 року. Компанія Nordic Innovation заявила, що фінансує низку проєктів зі створення екологічно чистого судового палива, зокрема Nordic Green Ammonia Powered Ships (NoGaps). Мета проєктів – створити судовий двигун на аміаку до 2025 року.
Україна не має життєздатної альтернативи інтеграції у передові світові процеси в енергетиці. При цьому в нас є все, щоби зробити свій внесок у розвиток і використання технологій «зеленого водню» та «зеленого аміаку» як на науковому, так і на технологічному рівнях. У цьому ключі ми маємо особливо цінний актив – людський капітал у формі профільних спеціалістів, що працюють на виробництвах у цій галузі (ПАТ «Рівнеазот», АТ «Одеський припортовий завод», ПАТ «Дніпроазот»). Участь у наукових розробках новітніх силових агрегатів, зокрема судових двигунів на аміаку, вдосконалення та здешевлення технологій виробництва та відповідної інфраструктури можуть повернути Україну в авангард глобального технологічного розвитку. Не можна проґавити цей шанс.
